To the homepage
    home


     Kyiv and Kyiv region
Kyiv (Tatarka)
Kyiv (Mamajeva Sloboda)
Kyiv (skansen, Dorohynka)
Kyiv (skansen, Kanora)
Kyiv (skansen, Klesiv)
Kyiv (skansen, Kut-Tovste)
Kyiv (skansen, Kysorychi)
Kyiv (skansen, Zarubyntsi)
Kyiv (skansen, Zelene)

         Baryshivka district

Bziv
Lekhnivka
Lukashi
Lukjanivka
Peremoha
Podillia
Selysche

         Bila Tserkva district

Khrapachi
Olijnykova Sloboda
Scherbaky
Shkarivka
Sorokotiahy
Sukholisy
Tomylivka

         Bohuslav district

Borodani
Rozkopantsi
Vilkhovets`

         Borodianka district

Lub`janka
Shybene

         Boryspil` district

Bezuhlivka
Ivankiv
Mala Starytsia
Rohoziv

         Brovary district

Hoholiv-1
Hoholiv-2
Ploske
Trebukhiv
Velyka Dymerka
Zavorychi

         Fastiv district

Borova
Fastiv
Kozhanka
Pivni
Skryhalivka
Vepryk

         Ivankiv district

Fenevychi
Kolentsi
Krasne

         Kyiv-Sviatoshyn district

Buzova
Mykhajlivka-Rubezhivka

         Myronivka district

Tulyntsi
Vladyslavka

         Obukhiv district

Krenychi
Pidhirci
Vytachiv

         Perejaslav-Khm. district

Hajshyn
Perejaslav-Khmel`nyts`kyj
              (skansen, Andrushi)

Perejaslav-Khmel`nyts`kyj
              (skansen, Busheve)
Perejaslav-Khmel`nyts`kyj
              (skansen, Ostrijky)
Perejaslav-Khmel`nyts`kyj
              (skansen, Pyschyky)

Perejaslav-Khmel`nyts`kyj
              (skansen, Sukhyj Yar)

Perejaslav-Khmel`nyts`kyj
              (skansen, Vjunysche)
Strokova

         Rokytne district

Busheve
Ostriv
Savyntsi
Syniava
Zhytni Hory

         Skvyra district

Kryvoshyjintsi
Shalijivka

         Stavysche district

Antonivka
Bohatyrka

         Tarascha district

Dubivka

         Tetijiv district

Rosishky
Sofipil`

         Vasyl`kiv district

Kozhukhivka
Lypovyj Skytok
Trostynka
Vasyl`kiv

         Volodarka district

Berezna
Ozhehivka
Zrajky

         Yahotyn district

Sulymivka

         Zgurivka district

Mala Berezanka


Photo by Olena Krushynska, March 2007

Another example of wooden architecture in Vepryk, though a little one. A well.

Photo by Olena Krushynska, March 2007
Photo by Olena Krushynska, March 2007

Vepryk


Vepryk, Fastiv district, Київська region. Show on map

         St. Paraskeva church, 1993-1997 (replica of the church from 1856)

Photo by Olena Krushynska, March 2007 Photo by Olena Krushynska, March 2007

The church in Vepryk is new but one cannot but admit that a white structure amidst birches looks very harmonious. Photo by Olena Krushynska, March 2007


Monument in the yard of St. Paraskeva church where the priest composer is buried Збудована на місці церкви-попередниці, що походила з 1856 р. Як повідомив І. Дивний, у 1920-30-ті рр. вона була серйозно поруйнована, під час війни дещо відремонтована, і там відновлено богослужіння, але у 1963-1964 рр. споруду було остаточно знищено. Досі жодної її світлини не знайдено, хоча нинішній настоятель храму (УПЦ КП) та місцевий музей К. Стеценка проводять активні пошуки. Існуючий храм побудований на старому цегляному фундаменті у грудні 1993 - листопаді 1997 р. і є фантазією сучасного архітектора на теми старої дерев'яної архітектури.
This church played a significant role in the life of Kyrylo Stetsenko, a famous Ukrainian composer and choir conductor, a priest of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, one of the founders of Ukrainian church music. Stetsenko graduated from the Kyiv Seminary in 1903; later, in 1904-1907, he also studied at Mykola Lysenko's music school. He is the author of operas ("The prisoner", "Karmelyuk", "Iphigenia in Tavrida"), four operas for children, cantatas, music for some performances ("The matchmaking at Honcharivka", "The haydamaks", "What the sawdust rustled about"), solo songs, 50 a capella carol adaptations, musicology researches, etc. His best choir works ("The dream", "Oh spring, spring", cantatas "To Shevhenko", "Let's unite") are real treasures of Ukrainian classical music.

Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.

In the 1920s, Stetsenko seeing no other way to earn his life became a priest and was given the parish in Vepryk. He writes in a letter to Leontovych: "Because of unemployment and to obtain an opportunity to earn a piece of bread I even accepted a parish in a village near Fastiv". Stetsenko was the first to serve in Ukrainian. Father Kyrylo's working schedule was very heavy; four days a week he spent in Vepryk and the other three days he spent in Kyiv where he taught at Lysenko music and drama school and at the conservatoire. Apart from that, he organized a capella in Vepryk and often toured. After the untimely death provoked by typhus Kyrylo Stetsenko was buried near the church in Vepryk according to his last will. Now one can see a monument there. In 1982, on the composer's hundredth anniversary, a memorial estate was opened in the house where he once lived. It is situated in a side street behind the village council which is easily recognizable because of bright blue columns and an emblem with a lyre, a book, a sickle and a hammer encircled with ears on it. The museum telephone number is (04465)4 59 24. One can learn more about the life of Kyrylo Stetsenko in Vepryk from an article (in Ukrainian) at The Museums of Ukraine website (see the complete text below).


Photo by Olena Krushynska, March 2007 Photo by Olena Krushynska, March 2007

Bells made of wheel webs look a bit absurdly; nevertheless, they sound in a rather sonorous and pleasant way.


[Стаття з сайту "Музеї України" ]:

К. СТЕЦЕНКО В СЕЛІ ВЕПРИК

Ім’я Кирила Стеценка пройшло тернистий шлях – від забуття до канонізації.

Гідний учень і наступник великого Лисенка, видатний композитор, диригент, музичний критик, педагог, громадський діяч – багатогранність цієї видатної людини просто вражає. Сама доля вела його до музичного олімпу . Однак революційні десятиріччя ХХ століття переписують людські долі – за відсутності праці і кусня хліба, Стеценко змушений прийти до церкви і стати її служителем. Цей період стає одним із найбільш плідних в творчості композитора - він стає фундатором української духовної музики. У 1918 році палкий патріот України Кирило Григорович не зміг бути осторонь при розбудові української держави – він веде велику просвітянську роботу, їздить разом із музично-хоровим колективом по Україні, стає активним членом Української Автокефальної Православної церкви.

1920 року більшовики остаточно беруть владу у свої руки. Скрутне матеріальне становище спонукало Кирила Стеценка відгукнутись на запрошення громади села Веприк на Фастівщині, що хотіла мати українського священика, і прийняти тут парафію. Саме він перший українізував парафію на селі саме у Веприку.

В селі кипуча енергія Кирила Григоровича направлена на підйом сільського культурного життя. Маючи рідкісний талант диригента-інтерпретатора народної пісні, він створює тут два народних хори: сільський і дитячий. Хор мав велику програму, його з великим задоволенням запрошували до різних районів Київщини. Стеценко охоче подорожував, парафію залишав на старенького священика Клебановського, який жив в селі, а сам із капелою їхав на концерти.

Композитор вболівав не тільки за свій хор, але і допомагав драмгуртку, який діяв в місцевій “Просвіті”. Він брав на себе підготовку музичного оформлення п’єс, акомпанував, інколи навіть був суфлером, актором.

У вихідні дні з усього Фастівського повіту приходили у Веприки люди. Зранку вони слухали службу Божу українською мовою, а у другій половині дня із задоволенням дивилися спектаклі, або слухали виступи хору.

За часів перебування на Фастівщині видатного українського композитора, протоієрея УАПЦ К.Г.Стеценка, Веприк дійсно став своєрідним духовно-релігійним центром не лише Фастівського, а й сусідніх районів.

В цей же час він не пориває зв’язок із Києвом – читає лекції в інституті ім. Лисенка, де займає посаду старшого викладача та завідуючого диригентськими курсами, в січні 1921 року обирають його професором класу хорового співу Київської консерваторії, у вільний час композитор оркеструє свої твори.

Навесні 1922 року, коли в країні лютувала епідемія, Кирило Стеценко захворів на тиф. 29 квітня за 25 днів до 40-річчя о 14 годині його не стало.

Неждана та передчасна смерть Кирила Стеценка боляче вразила односельців. Його остання воля бути похованим у Веприку, біля церкви, навіки поєднала композитора із серцями жителів села. Дякуючи саме селянам в буремні післяреволюційні роки могила композитора не була загублена. Пам’ять про о. Кирила передавалася з покоління до покоління.

І лише 10 травня 1956 року ім’я Стеценка реабілітували – за рішенням виконкому Київської обласної Ради народних депутатів відкрито меморіальну дошку на хаті, де жив Кирило Григорович, а на його могилі встановлена надгробна плита.

Восени 1969 року завдяки зусиллям односельця, великого шанувальника творчості композитора,Володимира Івановича Косовського, в приміщенні будинку культури була відкрита музейна кімната.

В сімдесяті роки хата, в якій жив великий діяч, була передана до колгоспу. Саме в ній у травні 1982 року, до 100-річчя з дня народження К.Стеценка, відкрився Меморіальний музей-садиба.

У музеї зберігаються речі композитора, предмети етнографії та побуту, які допомагають відтворити ту обстановку, в якій жив і творив Кирило Стеценко. Будинок настільки наповнений домашнім затишком, що в час відвідань хочеться зняти взуття, пройтися по ретельно вимитій дерев’яній підлозі, сісти біля роялю і поринути у безмежну височінь геніальних творів Кирила Стеценка.

Фото Олени Крушинської, березень 2007 р.

Memorial estate of Kyrylo Stetsenko.
Photo by Olena Krushynska, March 2007



© 2007-2017, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.






Кирило Стеценко і його твори на http://www.pisni.org.ua