Фото Олени Крушинської, жовтень 2010 р.

Слайди з архіву Миколи Жарких, 1988

[Г. Г. Павлуцкий. Деревянные и каменные храмы. - К : 1905 г., с. 107-110]:
Другая церковь во имя св. Николая, судя по надписи на одной из икон, существовала уже в 1665 году, была впоследствии сожжена татарами и вновь построена в 1730 году. Она - пятиглавая (рис. 77). План церкви (рис. 78) представляет равноконечный крест, причем центральный, северный и южный срубы имеют форму восьмиугольников, а восточный и западный - шестиугольников. Подвалинами служат чрезвычайно массивные дубовые бревна. В 60-х годах XIX века к алтарю пристроена ризница, а в 1878 году спереди к храму пристроена колокольня и притвор.
В Синяве есть урочище, называемое Монастырищем, на котором, по преданию, некогда существовал монастырь; на урочище этом остались следы окружавшего его вала с воротами.

Рис.77. Николаевская церковь в с. Синяве

Рис.78. План Николаевской церкви в с. Синяве

[Юрченко П.Г. Дерев'яна архітектура України. К., "Будівельник", 1970]:
С.26. В селі Синяві на Київщині п'ятизрубна церква стоїть на величезних дубових колодках, покладених по контуру просто на землю. Колоди ці захищені від дощів дощатими фартухами, прикріпленими до підвалин.
С.116. Середній зруб у п'яти- і тризрубних церквах більший за розміром впоперек, ніж уздовж. Це властиво п'ятизрубним спорудам - церкві в Синяві (1737 р.), Яришеві (1768 р.), Чуднові (1759 р.) та Ходорові (1768 р.). Ширина їх з бічними прибудовами більша за довжину. Цю різницю особливо помітно в Синявській церкві.
С.118-120. Пам'ятки дерев'яного будівництва, які збереглися на Правобережжі, свідчать, що якраз у першій третині XVIII ст. тут було створено найвидатніші дерев'яні споруди, властиві тільки цій місцевості. Це переважно тризрубні церкви з трьома банями. П'ятизрубні ж будови з п'ятьма банями, що були дуже поширені тут у середині XVII ст., в наступному, XVIII ст., займають порівняно незначне місце. Слід зауважити, що п'ятизрубні церкви будували переважно в містах і селах, які відігравали роль воєнних чи адміністративних центрів, або в монастирях - у Ходорові, Білій Церкві, Синяві, Лисянці, Медведівському монастирі.
Використання восьмикутних зрубів у церковному будівництві XVIII ст. можна простежити на пам'ятках дерев'яного будівництва Київщини. Маються на увазі п'ятизрубні церкви в Синяві (1730 р.) та Старому Дашеві (1764 р.), тризрубні в Конелі (1740 р.), Вінниці (1746 р.), Таращі (1753 р.), Дибинцях і Привітові (1760 р.) і двозрубна церква в Гнильці.
Найцікавішою є Миколаївська церква в Синяві, де бічні зруби поставлено навколо центрального так, що між ними утворюються глибокі западини, внаслідок чого чіткими світлотіньовими контрастами виділяється кожний зруб зокрема. Завдяки навісові над підвалинами оригінальне здійснено плавний перехід від землі до стін, які мають помітний нахил до центра. Церква стоїть на грубих дубових підвалинах з великими залишками, що виступають за площини стін. Підвалини захищені від дощу невеликим дашком, схожим на низеньке опасання. В інтер'єрі церкви звертає на себе увагу надзвичайна пластичність стін, наметів та надбанників. Вони не мають геометричне чітких окреслень, бо кожний вінець зроблено по-своєму, з різним нахилом. Багатство пластики посилюється кількома різьбленими скобами, які виступають з площини стіни, та клинцями, що закріплюють верхні зрубини бічних прибудов з центральним зрубом.
В архітектурі церкви найяскравіше виявлено риси, що відрізняють дерев'яні церкви Придніпров'я від церков Галичини. В дерев'яних будовах Галичини одна чи три бані виростають з єдиної основи трьох, переважно прямокутних зрубів, об'єднаних опасанням на кронштейнах або стовпах. У Миколаївській церкві гранчасті масиви всіх п'ятьох зрубів, що виростають прямо з землі, відокремлені один від одного глибокими западинами. Вони як окремі об'єми композиційне групуються навколо центрального об'єму, створюючи виразну пірамідальну композицію. В цьому полягає одна з найістотніших рис дерев'яної архітектури Придніпров'я, яка червоною ниткою проходить через усе будівництво XVIII ст. Такі ж особливості були властиві п'ятибанній церкві в Старому Дашеві, до того як в XIX ст. були зроблені низенькі прибудови в западинах між виступами бічних зрубів. Собор у м. Тараща Київської обл., 1753 р. Відокремленість об'ємів Миколаївської церкви в Синяві вплинула і на форми її інтер'єра, який складався з окремих високих восьмериків, що приєднувалися до центрального високими отворами. Церкви такого типу, крім Київщини, зустрічалися дуже рідко. Гадають, що ці будови з витворами народних майстрів однієї школи, що сформувалися на стародавніх будівельних традиціях Києва та його околиць.

Фото 1988 р. (Микола Жарких) і 2007 р. (Роман Маленков).
Ракурс дуже подібний, але куди ж тоді поділися двері, які видно на фото ліворуч?

І ще одне співставлення. Фото 1988 р. (Микола Жарких) і 2007 р. (Роман Маленков)

[Маленков Р., Година О. Дванадцять маршрутів Київщиною. К., Грані-Т, 2008, с.89]:
Неподалік від млина розташований ще один туристичний об’єкт Синяви – п’ятизрубна дерев’яна церква з п’ятьма банями та дзвіницею. Цей храм збудували у 1730 році на честь Святого Миколая. У 1878 році до нього прибудували дзвіницю та притвор. Зруби церкви стоять на великих дубових брусах і в плані утворюють хрест. Нахилені до центру стіни зрубів підкреслюють неймовірну пластичність будівлі. Синявська Миколаївська церква була поставлена на місці значно старішого храму, спаленого татарами. Вона відноситься до найвидатніших дерев’яних споруд України і презентує культову архітектуру Правобережного Придніпров’я не в музеї архітектури та побуту, а безпосередньо на місці побудови.

Фото Романа Маленкова, 2007 р.

© 2009-2017, Olena Krushynska (derevkhramy@ukr.net)
Всі права застережені відповідно до чинного законодавства України.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише за узгодженням з автором.